батли із середовищем.

я за обійми, навіть в батлах, а ви?

В подорожах інколи втомлюєшся. Але коли я їхала до Бремену на черговий семестр Ерасмус, думала я зовсім не про те. Були хвилини, описочка…. Години… а якщо вже бути відвертим, то цілі дні, коли я протестувала всередині і говорила собі, що  то не моє. Прониклася консерватизмом ще у Відні минулого року, думала я. Зона комфорту розширена, англійський бар’єр подолано, інтернешинал друзі є – чого тобі,Женя, ще треба? Пам’ятаю, як всім так з гірчинкою в голосі повторювала: «Боюся не їхати туди, а залишати все тут». Бо залишати, справді, на цей раз було більше що. Але я їхала додому в першому трамваї після чергового системного дня і друг замість того, щоб сказати мені: «Та їдь, це ж семестр мрії», бромурмотів: «Не розумію що в цьому такого, не хочеться – не їдь, тут більше альтернатив для занять і системного(твого улюбленого) розвитку. Здався тобі цей Бремен». Люди такі створіння( читай: я таке створіння), що відразу шукають контраргументи на думку інших, і як не дивно, мій мозок почав шукати, що ж такого прекрасного в моїй можливості.

Тоді я зрозуміла: добиватися, встановлювати, налагоджувати процеси, фоловити стабільність – це те, що зупиняє більшість людей від прориву, від нових відчуттів і ще кращих процесів. У той день квітня, в свої 19 я вже боялася залишити налагоджений процес звичного життя. Я стояла з парашутом перед відкритими дверима літака, горіла зелена лампочка і інструктор вже дорахував до 2,а я так відчайдушно трималася за поручні борту.

І я прийняла, як мені тоді здавалося, найважчий поінт – залишити все, з чим була на «ти». Коли я працювала в сфері консалтингу, Оксана завжди повторювала: «Якщо правильно налаштувати процеси, вони працюватимуть навіть за вашої відсутності». Коли мій літак взлітав у небо 1 червня, я щиро вірила, що найважливіші для моєї душі процеси в Україні працюватимуть без збою. Тоді в небі я ще не здогадувалася, що збої, це просто черговий шанс налагодити схеми краще.

Всесвіте, я говорила до тебе, правда, але видно ти слухав уважніше, ніж я думала. І почалися челенджі, випробування і трансформації з першого дня у Бремені. Мріяла про розвиток літом – тримай, подруго. Місто, в яке я вже їхала, думаючи, що прийняла найтяжче, але ж якщо випробовувати, то на всі 360,як в hr management. І я прийняла роль Жертви, з якою так довго не погоджувалася, читаючи «Радикальне пробачення» Колінга Тіппінга. Я люблю мотивації, люблю цитатки пінтреста, заряджаючі книги і сонячних людей. Але в той момент, коли побутові проблеми взяли верх, мені чесно кажучи, було байдуже на всі never give і схожу  х***.  

Налагоджування процесів, з якими раніше не стикалася, прописування розкладу дня, в якому все нове, прокладання маршрутів по невідомих вулицях, внесення нових людей в контактну книгу, доведення очевидних для тебе істин, знайомство з новими рамками чужого простору – все немов заново створювало мене. На рингу я і середовище, і поки у мене більше синців:)

Я б розповіла про те, чому тут поштарі досі їздять на велосипедах і знають вулиці без гугл мепс, чому чоловік азіатської зовнішності тричі підніматиме іграшку, яку кидає на землю незнайома дитина, чому до мене підходять іранці, чому незнайома кравчиня намагалася словами перешити мій комбінезон, чому бабуся років 80 пересідає від галантного хлопця, чому треба перепитувати і як не запитати хлопця: «What are your life socks?», чому в місті Weener немає на вулицях людей, чому я більше часу в потягах, ніж дома, чому в Cuxhaven старички за 70 відриваються краще 18літніх, чому на готичних соборах зображені дракони, чому в Lubeck я більше не поїду без Дірика і чому в моїй голові виникло бажання знайти відповіді на всі ці запитання.

Я б розповіла, чесно, але один з важливих душі процесів – емоційно розповідати значимі мені історії вживу. Коли я бачу погляд, сприйняття і відчуваю енергію іншої людини. Складно таке адаптувати до відстані.

Мої інсайти :

• ·         Давайте людині знати, що проживаєте з нею момент. Те, що важливе їй, має ставати важливим і для вас.
• ·         Я тільки навчилася просити людей про допомогу, як світ закинув знову туди, де треба alone. Хоча, кого я обманюю, я й тут знаходжу незнайомців, яких змушую провести мене до трамвайної зупинки:)
• ·         Якщо щось справді ваше – ви не соромитеся. Якщо соромитеся – значить поки достатньо в це не вірите.
• ·         Відкладайте телефони за сніданком, вечерею. Дайте час мозку проаналізувати ситуації і дійти до своїх висновків, щоб не споживати готові ідеї інших.

В подорожах інколи втомлюєшся від сотень запитань, які виникають в голові, бо ніхто на них не дає відразу відповідь. І ти починаєш відчайдушно шукати, битися на рингу, занурюватися, а інколи все-таки стрибаєш з парашутом, коли інструктор дораховує до трьох. Бо знаєш, що ці найкоротші і найстрашніші 40 секунд твого життя в польоті відкриють очі на весь світ. А де відкритість – там і відповіді.

І хай у вас будуть сотні батлів із середовищем, але по-справжньому виграє той, хто буде перший готовий обійняти!

Всім вселенської любові, вона сильніше за все.

життя, то прототип rest room

життя, то прототип rest room

відкриваю двері до вбиральні, а переді мною 4 закритих дверей.і щось мене стопить:"це що перевіряти всі, щоб знайти відкриті?".
і знаєте, далі, як в аркадах, у які ми грали у віці 11 років: маєш вгадати, які з них ведуть на наступний рівень. в грі,зазвичай, шукаєш деталі, вловлюєш нюанси, придивляєшся, може, які з них привідкриті, а тоді задіюєш всі стратегії шерлок холмса і відкриваєш одну за одною. бо ж хочеться бігти далі - бажання виграти всіділа)
мій варіант #не_гри: пробую 3 дверей - закриті.ну його. розвертаюся і йду.  вбігає за мною студентка, і я лиш через отвір бачу, як вона щойно увійшла в 4 двері. четверті В І Д К Р И Т І двері.

сьогодні зробила в незліченний раз дурницю. не буду прокручувати її сенс, бо в книзі про щастя кажуть, що це енергію забирає.а індійці взагалі мають ритуал після якого забороняють друзям говорити про негативний досвід, бо це шкодить енергетичному полю. тому ви не дивуйтеся, якщо я просто на шутейки переводжу всі ваші проблеми. добра бажаю,індійці ж шарять:) так от, справа зовсім не в полях, дурницях, чи тому, що за мною фейл, а в тому, що за 30 хвилин я в голові прокрутила сотні варіантів, Якби-то згладити свій факап. і це не нормально!я підводила під свої помилки раціональне пояснення. вже стояла на дворі, дихала свіжим повітрям, назбиравши тих "по-перше","по-друге", десь під соточку, але не легшало. лише в момент, коли прийняла відповідальність - відпустило. і тут приходить в голову цитата якогось лектора з сотого тренінга: "за все відповідаємо ми самі, тільки слабкі шукають виправдання". все більше розумію, що не люблю перекладати відповідальність, від цього боюся і брати. відповідно роблю лише те, в чому впевнена,бо стратегію відповіді на жорстку критику ще теж не розробила. що по списку кайфових факапів? оновлюю таски: в невизначеність,Жень, там тотальне щастя.

а ще хейтчу упередженість. знаєте чому? бо в собі таке знайшла. ця дурнувата ідея, що у всьому є чорне і біле. що якщо людина говорить щось погане про когось, то це істинна брехня, бо я чула лише хороше. суміщаються ці риси, камон! просто я вперто хочу бачити всіх хорошими. і, як каже Світлана Ройз:" бачити у всіх тільки хороше - спроба втечі від реальності. бачити інших  різними,значить залишатися в контакті і співчутті. напевне, це про сміливість бачити і в собі тіньові сторони". просто так важливо зрозуміти - боретеся ви за воістинно велику ціль, чи просто хочете перемогти?

і ще от думаю над тим, що з самодостатніми людьми стається, коли їх критикують? чи можна бути самодостатнім і все ж перейматися думкою інших про себе? бо ж цілісність це про баланс, а чи входить сюди баланс думок: своїх та оточуючих.

Проблема лиш в тому, що в аркадах у 2009 було далеко не 4 дверей, а по 12 на вищих рівнях. ми витрачали кілька життів, підживлювалися якимось еліксиром в зелененькій пляшечці і відкривали всі двері, які могли. та в кінці чекали скарби.



Життя, як ця rest room, як аркада 2009, безліч дверей, які чекають, аби ти їх відкрив. і хай 3 будуть закритими, за 4 чекатиме завжди вихід. просто не втомлюйтеся стукати!

зустрінемося на вищому рівні, я знайшла тоді 5 двері:)

Обіймів вам, палаючих очей, якими ви запалюєте і любові, міцнішої, ніж є в світі.

птахи в аеропорту.

 чому я не бачу вказівників?

сиджу в аеропорті Вроцлава, сповнена всіх тих красивих емоцій, про які пишуть талановиті люди в книгах, коли описують щастя і спокій. друзі перестали дивуватися моєму стану, коли я повертаюся з подорожі. кажуть, що в мені зникає доля скептицизму, і я перетворююся в наївне дитя. досі не можу зрозуміти, що вони вкладають в ці слова, але я завжди з того тішуся і купую наступні білети. в момент, коли я вже десь літаю в небесах, Юля раптом показує на скляний дах над нами у формі трикутника. на ньому намальовані чорні птахи, які слугують "маяком" у небі для інших небесних жителів, щоб вони в польоті не стикалися зі склом. ошарашена фактом, як турбуються про тварин.
в такі моменти я починаю придумувати прикметник, який би описав моє нове місто на карті. Вроцлав я би назвала "домом серед хмар", стільки вже на нього дивилася з високих будівель і дахів. там на sky tower пообіцяла собі, що колись дивитимуся на Київ з панорамного вікна власної квартири у хмарочосі. і в такі моменти точно не розумієш, керуєшся емоціями, чи ставиш усвідомлені цілі. та байдуже, життя то ж про пориви,тягу і крейзінес у всьому. принаймі мені так здається на 50 поверсі, коли споглядаю sunset в місті особливих перехресть, затишних набережних і моїх людей під боком. 

повертаюся додому і тут якось дивно: перестаю вловлювати логіку людей,розуміти їхні першопричини дій і пояснення вчинків. вже сотні разів відчувала оцю нестачу повітря після подорожей і завжди все скидала на перельоти. але, кемон, люди, в скільки країн треба "змотатися", щоб "акліматизація" так не затягувалася?то я про вміння натискати на кнопку:"вдома" і знову воркати хард і добиватися goals.
в подорожах я без цілей(нікуди не прагну і не біжу на червоне),а один на один лише з власними цінностями. так дихати легше і відразу відчуваєш,що fulfilled. наповнена новими особистостями, історіями літніх людей, танцями серед міста, птахами над головою і запахом нового. тут розумієш, що справді твоє, а кого просто фоловиш, що в рамках твоїх values,а що переступаєш. цілі сковують і водночас окриляють. але так важливо не сліпо їм слідувати, а хоч іноді в подорожах дослухатися лише до того, що каже душа. 

і взагалі - слухайте! слухайте себе,задавайте питання,розумійте, чому в даний момент так, а не інакше, дослухайтеся до природи і тишини. в ній всі відповіді.

тиждень по поверненню зрозуміла, що не обов'язково всіх розуміти. емпатія, то не про тотальне розуміння, то про прийняття і усвідомлення, що комусь так краще.А потім натикнулася на цю цитату: "Что, если ваши души танцуют этот танец совсем под другую музыку, которую мы не слышим?" І так в житті,в кожного свій трек, не підпорядковуйте всіх людей своїй пісні. а що як ви не чули останніх новинок?)

Пам'ятаєте в школі ділення на 0? або пояснення, чому десь do або make в англійській? серед всього є винятки. і серед людей. і чим більше я слідую одному правилу, тим більше з'являється людей для яких його хочеться порушувати. і я в роздумах: я справді змінюю правила, чи просто розширюю і адаптую? але актуальніше тут те, хто ж ці люди, і чому я це роблю.остання все ще under consideration." whatever", - кажу я і зупиняюся на варіанті:"так відчуваю". на даному етапі - більш, ніж переконливо звучить в голові.

Ч О М У ніхто не робить таких позначок, як для птахів у Вроцлавському аеропорту, для ЛЮДЕЙ?ми ж теж часто втрачаємо горизонт з поля зору,слідуємо масі і не бачимо замаскованих перешкод попереду. жилося б простіше і без синців від грабель.хоча, все більше переконую себе,що певні люди і є нашим орієнтиром, нашими птахами на землі, лиш варто їх помічати. 

"Політ нормальний, ви на висоті 50 поверху, за вікном +10,весна♥ і ви нарешті навчилися помічати орієнтири по життю. Congratulations".

Всім Вселенської любові і птахів орієнтирів по життю!

• F R I E N D S •

• F R I E N D S •

Я завжди продумую все, що хочу писати в блозі. Якщо хтось вгадує мій пароль на телефоні, нервово надіюся, що не відкриють нотатку з усіма записами відчуттів, бо там інколи надто відверто і до найглибших нот. Потім усвідомлюю, що весь мій блог то про цю чесність і sincerity(так вже воно мені звучить це слово). Але зараз я відкладаю телефон і віддаюся емоціям. 

Сидячи зараз і підсумовуючи цей thunderstruck день, розумію, що абсолютно всі яскраві моменти сьогодні так, чи інакше були пов'язані з людьми. я мала кращий пп сніданок за тиждень,пила каву з улюбленим сиропом,клеїла вказівники на лекцію,шукала стаканчик для води,рахувала незрозумілу точку беззбитковості і розробляла перспективу розвитку бізнесу,ходила на кастинг моделей монатика,робила страховку,мала неймовірну розмову за обідом,організовувала лекцію з зарядженою спікершою,вечеряла у сімейній компанії, багато сміялася, обіймалася, слухала, вбирала і насолоджувалася. і у всі ці моменти я була не сама! тобто, якби не люди, які мене оточуюють, швидше за все, мурашки не пробіглися б по моєму тілу сьогодні сотні мільйонів разів.

і коли мене запитали :"напиши речі, без яких ти не уявляєш свого життя", - перше, що мені спало на думку були ЛЮДИ. і знаєте, в університеті часто говорять про функції різних предметів. була б моя воля, я б всі на світі важливі функції приписала б людям.

 нещодавно,роблячи фішку по саморозвитку, виписувала свої досягнення, а поруч - кнопку мотивації, тобто те, що посприяло цьому результату. в кінці переглянула і зрозуміла, що в основному мотиваторами були мої друзі. 

і сьогодні, на нашій лекції YOUrBEE ми говорили про роль команди, менторства та середовища. і в одну секунду мене пройняв той факт, що я сиджу в аудиторії, де повно моїх друзів. хтось диференціює товаришів, знайомих , колег, натхненників, найкращих друзів і просто своїх людей. а я, щораз там, біля спікерів, в думках промовляю собі десятки разів: "дякую за друзів". 

до болю банально,заїжджено і від того якось гірко. гірко, що слово "друзі" сприймають як належне,бо я щораз більше захоплююся цими людьми. 

і кожен, хто сьогодні був, особисто знає мою вдячність за кожен акт допомоги,слів, підтримки, еклерів, обіймів, енергії та часу. ви робите завжди більше, ніж я очікую і душевніше, ніж готова осягнути. так, то ти, друже, хто посміхався сьогодні на рядах 419 аудиторії. 

Хотіла в школі дуже голослівно заявляти про компанію і bff, але чим далі, тим більше розумію, що то не про назви, не про чіткий поділ на кращих і найкращих, то про вміння бачити/розуміти/бути в потрібний момент. дружба, то не від "друзі", то для мене, в першу чергу, від слова "дружити". і я найбільша в світі щасливиця, коли маю кому присвятити цей пост і кому писати в цей вечір слова подяки.

friendship, то не про end, то про ship, який пливе довго і щасливо. а наше завдання, взяти на цей корабель справді вартих людей.

хай будуть такі дні, хай будуть пригоди, хай буде все на світі, що має бути, якщо поруч є ВИ♥

- mental recovery -

особливий тиждень року.

Я б назвала цей діалог: "за келихом червоного сухого", але то був перший ранок після сесії, і я лиш вийшла з нового myf*cking gym, направляючись до подруги на горнятко кави.

- Я втомилася від шаблонних, поверхневих і однотипних думок. Це взагалі законно говорити заголовками новин, без долі особистих вставок? Кемон,ти ж погоджуєшся, що дискусії створені для пошуку нових істин, а не відкопування стереотипів? 

- А ти пробувала ставити нешаблонні питання? Ти намагалася розгледіти в словах нову істину чи бодай натякнути людині, що чекаєш від неї процесу мислення? 

Кава додала тверезості думкам і запустила тему для розмови. Ми багато ставили питань один одному, і я, нарешті, застосувала нове правило "seek first to understand, then to be understood", дискутували(голосно і імпульсивно, майже як мексиканці), не погоджувалися, а потім знаходили спільний знаменник. і знаєте за що я люблю такі зустрічі? тепер ми знаємо аргументи обох сторін,з якою думкою б не залишилися. 

Після сесії мені кортіло виспатися і врівноважити режим активностей. Але розуміла, що до такого скаженого ритму слід повертатися лише після морального відновлення. і я запустила week of mental and spiritual renewal. 

Щодня я гуляю в парку і концентрую думки 15 хвилин на якомусь елементі природи. Відмовилася від соц мереж і вирішую справи в них за 15 хвилин на добу. Займаюся stretching і танцюю під все, що має ритм. Читаю книги для духовного росту і пробую медитувати,розвиваючи усвідомленість. Проводжу час з батьками, вгадуючи країни на мапі і слухаючи історичні факти від тата:) Ловлю кілька годин для улюбленої англійської і задивляюся на tedX відосики під час сніданку. Зробила те, що мені приносить кайф, але ніколи не знаходила на це час.Кожен день присвячений певній тематиці : Day of pure sincerity, Day without complaining та інші. Ввела кілька челенджів з друзями, які допомагають досягати балансу. І на днях двоє людей мені сказали, що я виглядаю "умиротворенной" і, певне, в ті моменти, я готова була розплакатися від щастя.Week of mental and spiritual renewal діє, а ще краще було б його продовжити назавжди. 

В мою голову стали приходити нові думки,такого потоку не було після Відня. Коли звільняєш місце від негативу,дурних,беззмістовних думок, враз з'являється щось світле і нове, чому раніше не було місця. У такі моменти згадується Маленький принц і його слова:"зранку прокинувся,умився,привів себе до ладу - й одразу наведи лад на своїй планеті". Планета, то про сад наших думок, який чекає, поки ви його вичистите, щоб наповнитися яскравими квітами. 

Те, що прийшло, поки думала про думки:

* Оточуйте себе лиш тими, хто викликає бажання змінюватися. Насправді, якщо правильно шукати, то кожна людина має чому навчити, тож придивіться краще.

* Не люблю кінець сесії, бо звикаю до викладачів за семестр. Це норм, якщо я на третьому курсі і досі прив'язуюся до університетських людей?

*Люди намагаються задовольнити певні потреби, коли говорять. Важливо, зрозуміти, які саме і їх задовольнити. Часто в комунікації справа не в тому, щоб все розказати, а в тому, щоб зрозуміти. 

*Найкраще себе вивчати під час взаємодії з іншими. У вас відкриваються сторони, про які ви могли і не здогадуватися. Аналізуйте чому з одними інакше відчуваєте/говорите/поводитеся, ніж з іншими.

*Якщо ви любите щось, зрозумійте чому, у всьому є підґрунтя. Якщо виступати, то .можливо, любите оплески або переборювати страх, якщо викладати, то вам важливо збільшити цінність інших людей. Завжди аналізуйте глибше!

Back to coffee meeting: 

може, я новомодна/старомодна, але я не хочу нагадувати людям, що треба МИСЛИТИ. не хочу споживати продукт розмови, яким до цього годували інших. ми особистості, ми здатні аналізувати щоразу, як чуємо питання, і замість того, щоб переповідати сотий раз думку, яку сформувало середовище,відкрийте свій моднявий наплічник і співставте власний досвід і думки. 

спробуйте відновитися не лише фізично, а й духовно разом з week of mental and spiritual renewal. звучить, як реклама, але хай йому грець, куди корисніша, ніж comfy чи eldorado.
всіх обняла і надихнулася вами 

внутрішній GPS

внутрішній GPS

А ви знаєте це відчуття, коли знімаєте ковзани, стаєте на свої власні, спочатку хитаючись, починаєте відчувати землю і насолоджуєтеся простою ходьбою,ніби вперше?
це все про те пізнання у відносності, про складність, яка стирає межі після випробувань, про комфорт поза зоною комфорту, і про сміливість. сміливість перед незвіданим.

новий смак води в студіях після тригодинного заняття,новий вид бігу з кріпатурою наступного ранку, нове ставлення до викладача після іспиту, нові емоції після глибокого сну і ще стільки можна перелічувати, якщо пробувати щось нове.

я захоплююся людьми, які приходять на класи,маючи нульовий рівень техніки, і не бояться перепробувати всі види студій, щоб знайти те, куди хочуть спрямувати енергію. і так цікаво спостерігати, як на танцях всі помиляються, падають на підлогу,набивають синяки на колінах,забувають зв'язки і вчаться далі... в тих студіях ведучі,перекладачі,іноземні студенти і просто самодостатні люди є учнями. виходжу з залу і чую поруч розмови по телефону про сфери, в яких люди, з якими я щойно займалася, є спеціалістами, професіоналами і де без них не можуть обійтися і години. в цю хвилину усвідомлюю контрасти: впевнені особистості(лідери) схиляють голову і уважно слухаються настанов танцюристів-викладачів, бо вони прийшли сюди освоїти те,де нічого не тямлять. цим самим визнають свою слабкість в даній сфері. думаю це важливо - вміти підпорядковуватися і розуміти, що скрізь лідером не будеш, десь треба виглядати "смішним", "незручним", "дивним", "дитячим".

Мені подобається ідея Алли Клименко про внутрішній GPS навігатор. Не ігноруйте те, що він вам говорить, не шукайте відповіді в когось, слухайте себе, бо, насправді, ваше серце вже знає як правильно. І пробуйте, пізнавайте нові заняття, захоплення, підбивайте друзів до челенджів і рухайтеся вперед разом. бо ж лише вбивши вулицю за google maps, та побувавши за адресою, ви будете знати там добре,чи погано,затишно чи бридко,натхненно чи зовсім не для вас. так і у житті з власним призначенням.




бажаю вам навчитися в житті бути учнями,бо так багато навколо вчителів, які готові відкрити всі domains своїх знань, аби ви тільки визнавали свою необізнаність у чомусь.
   - get comfortable being uncomfortable -
всім вселенської любові♥

досліджуючи глибину

досліджуючи глибину

завжди, коли думаю, як почати, згадую творчість Ані Єгорової....і закриваю ноут. потім знову відкриваю word, десь за тиждень, коли вже думки бурлять так, що байдуже, як починати і переконую себе, що то,певне, я натхнення акумулюю, хлопаючи кришкою ноута.

увага! пост викоханий захопленням до людей, тому тим, в кого останні дні апатія до черг в супермаркетах, касах банку,перенасичення спілкуваннях і бажання(як в мене) відсторонитися від інформаційного шуму - НЕ ЧИТАТИ.
   я до глибини душі переконана, що вся моя енергія черпається зі сну, тому і клянчила в Миколая mi band, моніторю глибокий сон і слідкую за режимом. а ще моя енергія - з людей. є зал в Києві myf*uckinggym,в якому за місяць досягають нереальних результатів та головне - наповнюють неймовірними емоціями і спрямовують на внутрішні прориви. у мене в житті свій myf*uckingenvironment. люди люди і ще раз люди. та звідки на цій планеті стільки крутих і натхненних?
  мені здається, якби була робота, де платили б за просто спілкування з людьми і обговорювання цікавих топіків, я б виписала своє cv до ідеалу, щоб туди попасти.
нещодавно я зрозуміла, що мотивація лине від десятків людей в моїй ленті інстаграму,про що я могла тільки мріяти ще осінню, але я стала пропускати їхні пости заряджені на успіх. вони ж всі, як казала моя реально улюблена одногрупниця:"діляться лише успіхом і відчуттям блаженства", що автоматично позбавляє будь-якої справжності і стає черговим постиком блогера. після установки 1 години на соц мережі(екранний час в айфонах), я почала зупинятися лише на тому, що від душі і про неї ж.
   я помітила, як ціннішими стали люди, з якими говорю про те, що справді matters, обмінюємося емоціями і забуваємо про останню інстанцію,намагаючись дониряти до нової істини. саме цієї осені я зрозуміла, що людей не можна змінити, можна лише показати свій шлях і викликати нестримне бажання іти цим шляхом. а ще читала, що треба бути з тими,кого не треба змінювати...але ця теорія досі не вкладається в голові.
доля дарує мені людей, для опису яких досі не придумали правильного прикметника.я захоплююся тим, як вони ставляться до життя, як проживають його і тим, наскільки вони глибокі. так-так нарешті це слово має місце в моєму блозі, бо я так довго не розуміла, що саме ціную в людях.
   з кимось мене пов'язують щоденні вітання, з кимось - інстаграм,університет, заходи, мій телеграм канал, група, дорога додому, поїздка в метро,танці і ..дружба. і то, певне, дар, мати таких глибоких людей в своєму найближчому оточенні.
такий здвиг стався, коли я сіла на поперечний шпагат, тому be careful, guys. але я думаю, справа була не в шпагатах:) а внутрішніх змінах і мотиваторі.
   в мене іноді такі мурашки від постів і слів деяких людей, так переповнює емоціями і захватом, що відразу віджималася/присідала б, якби таке натреновувало глибину душі.
за цей рік прямо салют нових подій сталося, але чомусь мені так кортить поділитися з вами саме цією темою.
   а ще, моя нова passion, то викликати нові емоції в людей. так заряджає, що думаю це і на комерцію згодиться:)

:D а якщо серйозно, хто знає яку прогу для прокачки глибини душі? або який тренувальний курс? все згодиться з моїм то бажанням. аня, напиши мені в лічку, поділися практиками)

  то моя нова ціль, бути глибокою, усвідомленною і проникликою. треба частіше ниряти, щоб дізнатися, що там робиться у мене на дні.
істинної глибини вам, яка може охопити вселенську любов цього світу♥