who cares?
знімаю через сон навушники, бо нічний Відень заколисує краще, ніж пісні моєї улюбленої Чайковської. і хай там як, але на ранок мене зустрічатиме знову він. вже не романтичний з зірками, які згасли сотні років тому,а бадьорий, в невимовно теплому светрі(який так потрібен зі сходом сонця).
Мене питають як я рятуюсь від "двотижневого застою" без подорожей. "Планую інші тріпи", - ледь не відразу хочеться відповісти. Але потім я ловлю себе на думці, що що це речення не про мене. точніше не зовсім те, що я відчуваю, закінчивши з подорожами на цей місяць.
"в новизні щастя"! але мене щодня дивують мої старі друзі. я перечитую цитату, яка була моїм девізом і розумію, що зараз вона, як нова. я знаходжу нові деталі на вулиці, якій живу вже майже 4 місяці. відвідую другий курс викладачки, яка здавалось вже розповіла всі історії на першому, але вона дивує далі. охоронець від гуртожитку щоранку каже мені одні і ті ж слова, але це не перестає мене посміхати. тож нехай, як відповідь на ваше питання будуть слова:" ЗАНУРЮЮСЬ У ВІДЕНЬ,треную дихалку".
Поза цим: їздили до найблакитнішого в моєму житті озера біля Відня, святкували середу в барі на кампусі та балконі з виглядом на Prater,збиралися грати баскет(замість цього філософствували про життя),каталися о 6 ранку на великах по 5 парках міста, досліджували музеї(скоро вам скажу кількість), читали книги в районному парку.
я люблю to do lists,думаю кожен вже зрозумів. на Відень у мене є окремий, кому буде цікаво - поділюсь.
В середу був фінальний виступ з предмету Negotiation management. у нас було 2 тижні.кожна група мала 45 хв для презентації, яка повинна була складатися з activities. вже на другій зустрічі з викладачкою, де вона чітко "менторила" нашу роботу, справа зайшла за чітке уявлення рольової гри на 30 хв, яку я проводила. були деталі,неточності та нюанси, яких я і сама не розуміла. було ще більше запитань та порад. але в кінці я почула від людини, яку поважала в цьому університеті найбільше: "I DON`T CARE, it`s your work".це збило мою психологічну стійкість та впевненість. далі були посекундні продумування сценарію, вечір "гри спроби" з групою, безліч роздруковок, передруковок та змін.в середу, мої однокурсники сміялися за столами, вдаючи "зло/добро",використовуючи неетичні тактики та через 30 хв я видихнула.
І ця викладачка мені зробила послугу. розумію, що в дорослому житті no one cares at all! і це круто, бо тільки я відповідаю за те, що отримала(хай то кар'єра чи бали),що зробила чи навпаки відступила крок назад. це все моє, не їхнє. люди не створені, щоб нам допомагати, це тільки додаткова функція. як первісна, ми - особистості і тому сьогоднішнє запізнення чи погані відносини з колективом - це наша прогалина.якщо ми досягаємо успіху, то часто завдячуємо тільки собі, то чому ж при промахах - ми обов'язково звинувачуємо когось.
•не буває зусиль, які б не компенсувались на тому чи іншому рівні.
•мене осінило на тему здоров'я. чому його бажають на дн, чому бабусі кажуть про нього при кожній зустрічі.без здоров'я, щастя, яке я так пропагую не має ніякого сенсу.
•навіть, якщо ви не збираєтеся враховувати думку інших - запитайте про неї. людям важливо знати, що їх запитують, а ще приємніше, коли беруть до уваги.
•"в новизні щастя", але можна відкривати і старе.
•ніщо не буває загубленим назавжди.
Тож занурюйтесь... з головою. куди тільки можна - Париж,John Legendа,підготовку до іспиту з ПА,улюблену серію Suits,Тихий океан, англійський курс онлайн,а під вечір - в ванну:)
і пам'ятайте, що на глибині найкраще і незвідане.просто, можливо,треба одягнути плавальні окуляри, щоб роздивитися що там на дні.
тому вже, дивлячись сни, шепчу:"на добраніч, місто" і най ще одна ніч пройде без навушників.
