Это счастье,друг,я тебя поздравляю.

Это счастье,друг,я тебя поздравляю. 

        Я люблю говорити про щастя і те, де воно береться. Люблю з вікон автобуса Regiojet придумувати історії і долі для людей. Люблю вечорами виходити з кампуса і губитися серед готичних соборів(хто знає мої супер здібності навігації - зрозуміє).Люблю шукати 10 нових деталей в кожному дні. Люблю писати про те, чого мене навчив тиждень. Люблю складати to do lists. І якщо детальніше заглянути в кожне з цих "люблю",можна побачити людей, які привили мені ці звички. Я вигадую себе щодня, по-новому, і водночас складаюся з тих, хто на будь-якому етапі був зі мною. Чула про "обмежену кількість відносин з людьми". Але я за інше. За нових і нове в кожному дні. Чим більше цього усього,тим більше потоків натхнення,думок,дискусій і мотивації.
Erasmus - програма обміну. І тільки сьогодні я подумала про те, що навчання - це сота частина того, чим обмінюються студенти. Справа в переконаннях, досвіді і погляді на світ через призму "інших". І хай там що говорять про індивідуалізм і силу особистості, середовище є нашим грузом або повітряною кулею.             

Сакура біля мого дому цвіте вже тиждень,незмінно. Щоранку дивуюся і любуюся нею, як вперше. І в мене вже 10 різних фото, зроблених в різні дні.Що в цьому світі не так? Чому мені здається, що запам'ятати - означає сфотографувати. В мене досі не розвинулося почуття насиченості виглядом палацу/замку/краєвиду. Так цікаво щораз думати, що вловив назавжди момент, а коли приходиш в третє подивитися на палац Schonbrun,бачиш як вперше. Люди подорожують вже в 47 країну, а мені здається, що треба хоч рік пожити десь, щоб таки запам'ятати і відтворити в думкам ту красу. 

Ми стояли навпроти Karlskirche і говорили про те, що я люблю. Яна розповідала про Рим і десятки інших міст за її плечима. Далі я тільки пам'ятаю, як вже кожен ділиться досвідом про "усвідомленість" і посміхається,бо той момент ми таки не відпустили. 
Досвід цього тижня.

Ми не втрачаємо людей, ми беремо щось у них,даємо взамін і йдемо далі.Те, що здається простим до виконання, готові зробити щомиті, не роблячи ніколи.

У Відні фішка - жінки і чоловіки тримають на головах,плечах і інших частинах тіла балкони.

Люди тут садять цілі сади в себе на терасах на 2 поверсі та на дахах.
Тусовка на Дунаї - мій пункт плану на наступний тиждень.

Самодостатність - вершина всього.

Відстань не змінює відносин, якщо людина ваша.

Можна ділитися щастям з поштарями на велосипедах.

Побувати і насолодитися місцем - це не одне і теж.

Камамбер можна різати пласмаскою,яка лежить в упаковці.

Фото, де ви лежите на траві не вийде таким, як в рекламі.

Подумайте над тим, що хотіли б створити в собі, зберегти, відсікти та прийняти.Мої виклики в цьому плані:1.Створити звичку вставати о 6.2.Зберегти енергійність за будь-яких обставин. 3. Відсікти використання телефону на вулицях,коли стільки краси поруч. 4. Прийняти факт, що початок кожної подорожі означає і її кінець.

Хоча, як сказала мудра людина:"Кожен кінець має прекрасніший початок".

diagnosis: trips addicted

diagnosis: trips addicted.

     Ми планували.Правда планували:D За два тижні ішли з Надею і говорили,що було б добре поїхати до міста,яке нагадує дім. одного ранку я просто купила білет. а далі було переставляння карток, Надині пошуки білетів,збирання компанії і всі інші "12 кіл подорожі",які проходить кожен,хто збирається в тур з друзями.
     В автобусі я готувалася до quiz,яка мала бути в понеділок.Наступного моменту я вже сиджу і ділюся омріяними країнами з свого to do list з незнайомцем. хоча стоп,про що це я?за годину подорожі він встиг розповісти мені ледь не про все своє родове дерево і описати культури країн в яких він побував.люблю розмови з "знайомонезнайомими" людьми, такі завжди багатообіцяючі і щирі.  то певне не в менталітеті справа,а в тому,що "человеку нужен человек".

     Всі,хто подорожував зі мною,знають мій ретельний підхід до підбору місць та складання максимальноохоплюючих планів на один день. в цій поїздці - повірте на слово,я запитала всього одну подругу куди піти в Братиславі. далі я довірилась.місту, яке показало себе з усіх ракурсів та висот;компанії, яка всеодно мене привела в бар:) відступ///люди в Австрії не імпульсивні.парадоксально,але я зрозуміла це в Братиславі. не тому, що там вони інші,а тому,що я знову була на 100% собою. хай там як,але 10% мене,як виявилося, завжди складають емоції,незалежно від місця. і коли я бігла фотографуватись до фонтана,або стрибала в парку, чи слухала своє відлуння в палаці, я ловила себе на знайомих відчуттях. справа в тих, з ким можна бути собою.

  Братислава це місто,де все поруч і водночас на нашому крокомірі 15 км. Якщо хто туди їхатиме - беріть з собою. обіцяю не задушити обіймами.
- Наталь, хочу сюди ще раз.
- Приїдеш - в старості!
Такі плани,гайз,бо я закохуюсь в кожне місто,яке приїжджаю і обіцяю повернутися. собі.йому. кидаючи монетки в фонтани і вуличним музикантам.
Не знаю як ви,а якби вміла співати -  була б подорожуючим музикантом.
І з тими обіцянками повертаюся у Відень.як добре що йому, поки нічого обіцяти не треба♥

З to do in Bratislava:
Historical center, Bratislava castle, Michael‘s gate, Grassalkovich palace, Slavin.
Martin‘s cathedral, old town hall, Novy Most, Medical garden, Roland‘s Fountain

Висновки з подорожі і останнього тижня:
☺Користуйтесь автобусами regiojet(goeuoro,flixbus).
☺Фотографуйте в уяві моменти.
☺Подорожуйте з тими, з ким можна бути собою.
☺Пишіть ранками людям,моменти з якими цінуєте.
☺Проведіть челендж(хто хоче зі мною-пишіть) лягати спати о 9 годині.Ви автоматично вставатимете о 6! Обіцяю!через 3 дні ви станете щасливішим.
☺Якщо перехожі питають шлях - радьте тільки,якщо впевнені в словах.
☺Заварні крем-супи заливайте ТЕПЛОЮ водою,щоб не було комочків.
☺Витрачайте останні гроші на подорожі♥

всеохоплюючі 360°

 а можна більше градусів?

кажу це про охоплення місць і про пиво в Празі!хоча стоп,про що це я? варто випити останнього 0,5 тут, і відразу здається,що бачиш зовсім не на 180°,а твої очі стали максимально новим GoPro. напевне тому, частина фоток з Праги стерлася з нашого гоу про,бо воно вирішило,що ми бачимо достатньо.
 так і було. Прага здалася вічністю в якій за кожним рогом тебе чекає костел,замок або Ратуша. Місто з червоними дахами, історію яких я так і не зрозуміла, оглядовими майданчиками, та квітами мого улюбленого кольору. кажуть,в кожному місті ти береш щось з собою додому. люди купували упаковки з пивом Kozel, а я вдихала квітучий фіолет, і пакувала якнайщільніше в валізи пам'яті.
я звикла фотографувати очима. дітям кажуть рахувати овечок, щоб заснути солодкими, а роздивляюсь будиночки з червоним шифером в Празі і думаю,яка доля тих всіх людей.

 Всі будиночки розташовані так щільно, що туристи ледь встигають купити "трдлошницу",не утворивши натовпу. водночас там вільно.
певне всі люди,які їдуть в інше місто відпочити вважають його вільним.подалі від знайомих будинків,висоток та обов'язків. але свободу творимо ми,а не місто.
але хто сказав,що свобода в новому?я вже місяць ходжу однією і тією ж вулицею. вчора я помітила новий мурал. позавчора виявила,що наш гуртожиток має два виходи:D а ще на нашій вулиці є миле хаскі. але хто гарантує,що завтра я не знайду ще щось нове?! в цьому свобода. в цьому щастя.

Хтось сказав, що подорожувати - це як читати книгу. хто не відкриває для себе нових оазисів, той читає лише одну сторінку.
я перегорнула тільки кілька перших у вступі.
і вже чекаю кульмінації. бо те,що я прочитала спочатку - заворожує.
 Я обіцяла розповісти,де ми були і що варте часу,емоцій і пам'яті. Так ось,вартий кожен провулочок цих двох міст.


Користуйтесь на здоров'я.
↓↓↓

 https://docs.google.com/document/d/1nMQgXpUvisJgUIwFJaSV8v-qNeRQI79Ju0Srf4qhxpA/edit?usp=sharing



А поки ставлю собі заставку на телефон."Mindfulness.Be happy now".
І вчуся снідати вловлюючи смак нутелли з вівсянкою, іти вулицями,шукаючи нові мурали,писати блог,знаючи,що по ту сторону читають найдорожчі. І ще багато що варто навчитися робити вдумливо "ТУТ І ЗАРАЗ".
Не чекати наступних вихідних,або зустрічі з друзями за тиждень.бо це все "ілюзія прубуття",яку ми звикли переоцінювати.
ви забули,що рік тому ви так мріяли про те,де ви зараз?

мірило щастя♥

про все на світі.мій світ в одному місті.

Не знаю,як вимірюють рівень задоволеності життям в країнах.але мені здається, що все множать на усмішки. тут,в Будапешті, мені хочеться дивитися на людей,дізнаватися їхні долі і питати,який сніданок вони готували своїм дітям, або як їхні собаки виконували перші команди. я б рада запитати про їхні фото в найпотаємніших кишеньках гаманця, про те,де вони п'ють каву перед роботою і на що відкладають вже який місяць. мені так кортить дізнатися про країни-мрії людей з країни мрії.
безліч доданків я б множила на 100%. такий відсоток усмішок тут. в метро,парках,мостах і ліфтах.

Десь там за тим Парламентом блукала моя нездійснена dream. Ми пройшли 110 км по столітній бруківці,намагаючись її знайти за кожним поворотом,в кожному замку, в розписі кожної синагоги та парках неймовірних площ.

На рахунку 26 визначних пам'яток міста,4 вечірніх мости,оглядові майданчики та найзатишніший ruin pub. Все поруч і водночас на різних берегах. 

Щодня все було таким яскравим і особливим, що здавалося,навіщо ті фото та нотатки.Я вірила, що пам'ятатиму кожен окремий день до дрібниць. Але нейморівне,вражаюче,захоплююче,нове,екзотичне,немейнстрімне стає одним at the end of the day - ЩАСТЯМ. 

Історії про те, чи цікавий спікер виступає в Парламенті та їхні цигарки,вічна боротьба за трон,вигляд на місто з церкви Святого Базиліка-Штефана,традиційна кухня в Most bistro за :)цінами,"трндлошніца" на пасхальній площі та інше,що залишилося під куполом Будапешту. 

Як це коли здійснюються дитячі мрії? Спочатку розгубленість,бо те,чого ти так довго хотів ось тут,поруч,оточує тебе з усіх 360 градусів. Полегшення,що таки здіснюються.здійснюють.здійснюєш задумане.Порив до нового.Найбільш crazy і небанального.Бо колись ці вулички і нічні мости Будапешту мені теж здавалися не на жарт далекими і недосяжними.
Як каже мені моя мудра подруга,"воно таким і є,допоки ти його таким сприймаєш".

Дивуюсь щедрості і щирості людей тут,поринаю в сон,забувши про час,купаюся в джерелах при +2 і знаю,що це тільки початок. Початок моїх відкриттів і світу по той бік сприйняття,де без стереотипів та масок.
Якщо мене питають:"Як Будапешт?",я кілька хвилин думаю і не знаю що сказати. Розповідаю про власні враження та емоції,але не про нього. Залишу наші з ним секрети,розмови за кавою та моменти в найпотаємнішому місті. 

Будапешт ділиться,підморгує,морщиться від сміху,довіряє та віддає все,що має. Міста вміють віддаватися так само,як люди.Тільки не забувайте,що вони теж потребують вашого тепла та щирості.
До зустрічі на тому самому пішохідному мості о полудні. Множитимемо щастя міста на посмішки разом!