досліджуючи глибину

досліджуючи глибину

завжди, коли думаю, як почати, згадую творчість Ані Єгорової....і закриваю ноут. потім знову відкриваю word, десь за тиждень, коли вже думки бурлять так, що байдуже, як починати і переконую себе, що то,певне, я натхнення акумулюю, хлопаючи кришкою ноута.

увага! пост викоханий захопленням до людей, тому тим, в кого останні дні апатія до черг в супермаркетах, касах банку,перенасичення спілкуваннях і бажання(як в мене) відсторонитися від інформаційного шуму - НЕ ЧИТАТИ.
   я до глибини душі переконана, що вся моя енергія черпається зі сну, тому і клянчила в Миколая mi band, моніторю глибокий сон і слідкую за режимом. а ще моя енергія - з людей. є зал в Києві myf*uckinggym,в якому за місяць досягають нереальних результатів та головне - наповнюють неймовірними емоціями і спрямовують на внутрішні прориви. у мене в житті свій myf*uckingenvironment. люди люди і ще раз люди. та звідки на цій планеті стільки крутих і натхненних?
  мені здається, якби була робота, де платили б за просто спілкування з людьми і обговорювання цікавих топіків, я б виписала своє cv до ідеалу, щоб туди попасти.
нещодавно я зрозуміла, що мотивація лине від десятків людей в моїй ленті інстаграму,про що я могла тільки мріяти ще осінню, але я стала пропускати їхні пости заряджені на успіх. вони ж всі, як казала моя реально улюблена одногрупниця:"діляться лише успіхом і відчуттям блаженства", що автоматично позбавляє будь-якої справжності і стає черговим постиком блогера. після установки 1 години на соц мережі(екранний час в айфонах), я почала зупинятися лише на тому, що від душі і про неї ж.
   я помітила, як ціннішими стали люди, з якими говорю про те, що справді matters, обмінюємося емоціями і забуваємо про останню інстанцію,намагаючись дониряти до нової істини. саме цієї осені я зрозуміла, що людей не можна змінити, можна лише показати свій шлях і викликати нестримне бажання іти цим шляхом. а ще читала, що треба бути з тими,кого не треба змінювати...але ця теорія досі не вкладається в голові.
доля дарує мені людей, для опису яких досі не придумали правильного прикметника.я захоплююся тим, як вони ставляться до життя, як проживають його і тим, наскільки вони глибокі. так-так нарешті це слово має місце в моєму блозі, бо я так довго не розуміла, що саме ціную в людях.
   з кимось мене пов'язують щоденні вітання, з кимось - інстаграм,університет, заходи, мій телеграм канал, група, дорога додому, поїздка в метро,танці і ..дружба. і то, певне, дар, мати таких глибоких людей в своєму найближчому оточенні.
такий здвиг стався, коли я сіла на поперечний шпагат, тому be careful, guys. але я думаю, справа була не в шпагатах:) а внутрішніх змінах і мотиваторі.
   в мене іноді такі мурашки від постів і слів деяких людей, так переповнює емоціями і захватом, що відразу віджималася/присідала б, якби таке натреновувало глибину душі.
за цей рік прямо салют нових подій сталося, але чомусь мені так кортить поділитися з вами саме цією темою.
   а ще, моя нова passion, то викликати нові емоції в людей. так заряджає, що думаю це і на комерцію згодиться:)

:D а якщо серйозно, хто знає яку прогу для прокачки глибини душі? або який тренувальний курс? все згодиться з моїм то бажанням. аня, напиши мені в лічку, поділися практиками)

  то моя нова ціль, бути глибокою, усвідомленною і проникликою. треба частіше ниряти, щоб дізнатися, що там робиться у мене на дні.
істинної глибини вам, яка може охопити вселенську любов цього світу♥

третя ̶д̶о̶р̶о̶с̶л̶а̶ осінь

 Чому доросла?

Бо я нарешті навчилася планувати по датах,годинах і скачала any.do програмку на айфон. вписала в цілі "пунктуальність" і приготувала зелену галочку в емоджи. впевнилася, що всі популярні люди ще ті зайки і відкриті до спілкування. як поважна студентка третього курсу знайшла роботу.потім записалася на танці,щоб годину вдень  ̶д̶у̶м̶а̶т̶и̶ ̶Н̶І̶ ̶П̶Р̶О̶ ̶Щ̶О̶  приділяти час пізнанню себе і свого тіла. три тижні не брала дурниць до голови,бо поки приходила з івентів,то лягала спати о 10 за своїм режимом.мало готувала,але щодня їла борщ. і навіть шукала з Альоною колготки на 200 den під штани:) а в додачу навіть пішла до лікаря, як почала хворіти.

Але фішка в тому, що ці easy peasy факти мають підвох, інакше б я почала читати лекції про те, що adulthood і рожеві окуляри - сумісні речі.
У розклад,розпланований до найдрібніших деталей, я забула додати приліт моєї подруги з Естонії. І ніякий any.do не нагадав мені, що у четвер подія,яку я чекала всім серцем.
Поруч з "пунктуальністю" в списку цілей ще кілька суттєвих справ,біля яких я вже ставлю 5 хрестик,запізнюючись на пару з іспанської.
Насолоджуючись теплими днями і беручи максимум від невітряної погоди, зустріла Горбунова і Осадчу. Таки не перші люди з якими я мрію зробити фотку,але навіть вона не вдалася. Щастя, що я навчилася

спокійно приймати відмови(benefit Покоління Z).
На роботку з певних причин мене не вистачило.Але то певне до кращого, бо я б зайнялася створенням машини,яка генерує додатковий час.
Люди кажуть, що не бачили мене в сльозах:) Ось рівно о 18:15 понеділок і четвер підходьте до TopOne - поговоримо. На stretching з Алішою я спочатку вчилася правильно дихати,щоб вижити,а коли почалися шпагати, то виживати,щоб дихнути.
Режим 10:00 - 6:00  і лекції позбавляють можливості просидіти до 1 ночі і виконати все,що запланував,тому список моїх must do розширився.

 В нашій поліклініці за 10 хв до кінця прийому вийшла медсестра і сказала, що прийом закінчено. Шанси лікуватися лише чаєм з малини були надто високі.
Але за цим всім криється МОЯ осінь. можливо, по-дитячому наївна і максималістська(так характеризують всі мої рішення друзі), без долі скептицизму і максимально зафарбована в яскраві тони.
Але все вище↑, то про дорослих,які конкретно замахалися.
Моя ж історія така:
Спонтанний день,коли прилетіла подруга з Естонії був,певне, кращим за останній місяць з всіма тими неочікуваностями і незапланованостями. Я нарешті зрозуміла, що певне своєю непунктуальністю я не зводжу планету з орбіти і,біжучи, на пару зустрічаю стількох викладачів, яким бажаю кльового ранку,що то вже як закон. За останні кілька тижнів я зустріла Женю Кота,Аніту Луценко,Ахтема Сеітаблаєва,Мішель і всі вони були такими бусінками, що пишаєшся зірками українського неба. Як сказав мій брат:"У тебе ще є мінімум 60% життя,щоб працювати.Те чого ти маєш досягти, ти досягнеш,не зважаючи, коли почнеш",- і за такі крапки в сумнівах я його дуже люблю.
 Я правда плакала після розтяжок,але то сльози щастя - іти і знати, що в тебе є якийсь прогрес,що сьогодні ти поборов себе. Тому я вирішила воркати п'ять разів на тиждень.
"Якщо хочеш, щоб справа була виконана добре, дай її зайнятій людині", - каже Кові. Розклад, який не завжди є flexible,навчив мене концентруватися на одній справі за раз,використовувати вільні 15 хв, як найцінніший актив часу і засинати за перші 5хв.

Але було 13:00, як я все-таки наважилася увійти до лікаря.І хоч я вислухала чимало неподобства і про "електронну чергу", вона все ж мене послухала. Мій голос, точніше його відсутність підкупає:)

Купую зимові фіолетові окуляри,обіймаю поні,на вулицях людям кажу,яке в них кайфове фіолетове волосся і не втримаюсь від компліментів викладачам про кофти,того ж космічного кольору.
І починаю писати ... історію в якій людям не потрібні були рожеві скельця, бо світ навколо і так прекрасний♥

нове моє.

моє нове,яке хочу щоб стало вашим.

* people meet twice. від людини,яка сьогодні пробігла повз вас на ескалаторі, може залежати ваш настрій,робота,поїздка в майбутньому.тому сходьте вправо,дякуйте за придбані жетони в метро,не гримайте дверима в деканаті,закінчуйте на хорошій ноті, тримайтеся в хвилини роздратування і як то кажуть - рахуйте до 10. люди, як зв‘язкові,червоні нитки або мости між вами зараз і згодом.
* Чим більше завдань,тим більше встигнете. від парадоксів ніхто не страхував. не сприймайте скептично,не вірте на слово. завтра зробіть те,що складується в ваших нотатках вже місяцями. заплануйте по годинах,запишіть усе по пунктах і гайда. 6 справ ви зробите легше,ніж 3.адже знатимете,що часу не вистачить на інстасторі або телеграм канали.
* Не обіцяйте людям того,чого не можете дати. я не про глобальне і космічне. я про поїздки,телефонні дзвінки і зустрічі. борюся зі звичкою «наберу ще може вечерком», «та давай поїдем якось», «вийдемо може». Краще набрати без попереджень,запропонувати конкретну поїздку(знаючи,що точно можете поїхати),написати про зустріч в певному місці і конкретний час. пусті обнадіяння лише шкодять,руйнуючи плани,даючи пусті надії та викликаючи емоції,які не можна підкріпити діями. не обіцяйте планет,коли не можете і відображення зірок в озері організувати.
* життя складається не тільки з того,що ви шукаєте компанію,стажування,практику,лекцію,яка може дати щось ВАМ. є час ділитися ВАШИМИ знаннями і досвідом. подумайте зараз: «а що я можу дати цій дружбі/відносинам/компанії?» ви цінні цим.
* Економічна ефективність визначається шляхом зіставлення отриманого економічного ефекту з витратами ресурсів,які пішли на досягнення цього результату. Коротко про мою здачу іспитів в КНЕУ:) А я це до того,що людська ефективність повинна вимірюватися точно так само. Ми надто часто надаємо неоправдано високу пріоритетність всім завданням,які отримуємо. Ранжування важливості ніби стало немодним. «Побільше б справ до ідеалу»,- теперішній хайп. Ще з тих часів,як в школі кожен вчитель з 15 предметів повторював,що його предмет найважливіший. нас навчили брати похідні і рахувати ліміти,але ніхто не казав,як правильно розставляти пріоритети і за що братися першим. Багатозадачність і всеохопленість не завжди = ефективність.
* Як скала розумна людина: «Якщо вони планують освоїти Марс,то треба,щоб ти хоча б в космос хотіла. Інакше ця співпраця немає сенсу і вам не по дорозі». Так у всьому, в навчанні, будь-якій кооперації і роботі. Щоб бути ефективним,щасливим і результативним,переконайтеся,що ідете до одного з партнером/компанією.
Щаслива,що стільки незвіданих країн, людей,від мотивації і досягнень яких,мене аж до мурашок пробирає,стільки фестивалів,нових закладів і невичерпних емоцій попереду. Завжди можна бути кращим,мудрішим і щасливішим. І хіба це не найбільший стимул іти далі?!
Налаштовуємо життєвий компас і вирушаємо далі: давати, менше обіцяти, дякувати, планувати, ранжувати і співставляти.

who cares?

 who cares?

знімаю через сон навушники, бо нічний Відень заколисує краще, ніж пісні моєї улюбленої Чайковської. і хай там як, але на ранок мене зустрічатиме знову він. вже не романтичний з зірками, які згасли сотні років тому,а бадьорий, в невимовно теплому светрі(який так потрібен зі сходом сонця).


Мене питають як я рятуюсь від "двотижневого застою" без подорожей. "Планую інші тріпи", - ледь не відразу хочеться відповісти. Але потім я ловлю себе на думці, що що це речення не про мене. точніше не зовсім те, що я відчуваю, закінчивши з подорожами на цей місяць.
"в новизні щастя"! але мене щодня дивують мої старі друзі. я перечитую цитату, яка була моїм девізом і розумію, що зараз вона, як нова. я знаходжу нові деталі на вулиці, якій живу вже майже 4 місяці. відвідую другий курс викладачки, яка здавалось вже розповіла всі історії на першому, але вона дивує далі. охоронець від гуртожитку щоранку каже мені одні і ті ж слова, але це не перестає мене посміхати. тож нехай, як відповідь на ваше питання будуть слова:" ЗАНУРЮЮСЬ У ВІДЕНЬ,треную дихалку".
Поза цим: їздили до найблакитнішого в моєму житті озера біля Відня, святкували середу в барі на кампусі та балконі з виглядом на Prater,збиралися грати баскет(замість цього філософствували про життя),каталися о 6 ранку на великах по 5 парках міста, досліджували музеї(скоро вам скажу кількість), читали книги в районному парку.
я люблю to do lists,думаю кожен вже зрозумів. на Відень у мене є окремий, кому буде цікаво - поділюсь.

В середу був фінальний виступ з предмету Negotiation management. у нас було 2 тижні.кожна група мала 45 хв для презентації, яка повинна була складатися з activities. вже на другій зустрічі з викладачкою, де вона чітко "менторила" нашу роботу, справа зайшла за чітке уявлення рольової гри на 30 хв, яку я проводила. були деталі,неточності та нюанси, яких я і сама не розуміла. було ще більше запитань та порад. але в кінці я почула від людини, яку поважала в цьому університеті найбільше: "I DON`T CARE, it`s your work".це збило мою психологічну стійкість та впевненість. далі були посекундні продумування сценарію, вечір "гри спроби" з групою, безліч роздруковок, передруковок та змін.
в середу, мої однокурсники сміялися за столами, вдаючи "зло/добро",використовуючи неетичні тактики та через 30 хв я видихнула.
 І ця викладачка мені зробила послугу. розумію, що в дорослому житті no one cares at all! і це круто, бо тільки я відповідаю за те, що отримала(хай то кар'єра чи бали),що зробила чи навпаки відступила крок назад. це все моє, не їхнє. люди не створені, щоб нам допомагати, це тільки додаткова функція. як первісна, ми -  особистості і тому сьогоднішнє запізнення чи погані відносини з колективом - це наша прогалина.
якщо ми досягаємо успіху, то часто завдячуємо тільки собі, то чому ж при промахах - ми обов'язково звинувачуємо когось.

скажем так, learnings of the fortnight:
•не буває зусиль, які б не компенсувались на тому чи іншому рівні.
•мене осінило на тему здоров'я. чому його бажають на дн, чому бабусі кажуть про нього при кожній зустрічі.без здоров'я, щастя, яке я так пропагую не має ніякого сенсу.
•навіть, якщо ви не збираєтеся враховувати думку інших - запитайте про неї. людям важливо знати, що їх запитують, а ще приємніше, коли беруть до уваги.
•"в новизні щастя", але можна відкривати і старе.
•ніщо не буває загубленим назавжди.

Тож занурюйтесь... з головою. куди тільки можна - Париж,John Legendа,підготовку до іспиту з ПА,улюблену серію Suits,Тихий океан, англійський курс онлайн,а під вечір - в ванну:)
і пам'ятайте, що на глибині найкраще і незвідане.просто, можливо,треба одягнути плавальні окуляри, щоб роздивитися що там на дні.

тому вже, дивлячись сни, шепчу:"на добраніч, місто" і най ще одна ніч пройде без навушників.

шукаючи себе.шукаючи своє.

шукаючи себе.шукаючи своє.

2016.Ми мріємо роз'їхатися по німецьких,польських, та навіть "русифікованих" українських містах та час від часу підкорювати нові території разом.
2018.сидимо навпроти нічного Рейхстагу Берліна,і спогади вилітають один за одним.хай вдалося зустрітися з всієї компахи тільки двом. я щаслива. "ЩАСЛИВА",- кричу на повний голос,бо це ж тільки той початок про який ми мріяли.

питають про здійснення і втілення. мій єдиний секрет- записувати мрії. хай так,не пишіть, якщо вам лінь,не треба. у світу буде більше сил виконати всі мої списані листки а4.
таки не розумію, чи у світу план на мене,чи у мене на нього. бо багато подорожей,але достатньо і нюансів в них. багато зеленого світла на переходах,але я все ще спізнююсь. навчилася керувати погодою, але ступінь яскравості сонця так і не піддається. обходила музеїв 40 Відня, але в Європі все ще не можу змиритися з цінами на них. багато посміхаюсь, але утворюються мімічні зморшки:D фоткаюсь з новими позами,а в результаті найкраща фотка все одно "сфоткайтіпнедивлюсь".була в подорожах безліч раз,але все ще примудряюсь забувати зубну щітку.купую білети на транспорт,але ще ні разу не було кому їх пред'являти.
намагаюся популяризувати подорожі,а люди заговорюють мене темами про їжу:)
Але якби рахували проїжджені на автобусі милі,мені здається до трикутника смерті вже б допливла. можливо треба було подумати про цю альтернативу?
а поки - до трикутника дорогого транспорту,небаченої архітектури і гусей.
я б почала писати про транспорт, але боюсь факт,що немає 24годинного білету, а одноразовий проїзд коштує 2,5 євро, точно не те,після чого ви скажете:"о,завта купую білет в Берлін".
Тому почну з гусей. Дивний факт,але це перше,що прийшло в голову. Я ж обіцяла бути чесною:) просто маст візит в цьому місті це Scharlottenburg schloss. Тут захід сонця біля озерця,замку і 11 милих створінь видався досить таки крутим закінченням подорожі. Серед них був і Лебідь(який літає,я ще такого не бачила),мандаринки і гусочки. за кількість не ручаюсь,бо кормила їх сухариками. тому не звинувачуйте,якщо приїдете заради 11 птахів,а виявиться лиш 6:)
Далі про те,заради чого їдуть у Берлін нормальні люди.
Рейхстаг(в який обов'язково потрібно реєструватися наперед)зсередини був чудовою локацією для фоток. і там захоплюючий вигляд на місто.на ліс Тіргартен, наприклад, який знаходиться в самому центрі. як на мене вечірня будівля Рейхстагу ідеальна точка для пікніку і винішка. в публічних місцях можна пити,ми питали в поліції😂
Бранденбурзькі ворота,Берлінська стіна довжиною в 1,3 км,острів музеїв(пам'ятка ЮНЕСКО),Берлінський собор з зеленим дахом,Ейфелева вежа Берліну,магазин Ріттер(де можна зробити власну шоколадку).
ввечері,після 39 км,я лягла в хостелі і зрозуміла,що ніколи ще так не цінувала сон і ліжко. рекорди по відстаннях, нових відчуттях і консенсусах.

Водій автобусу Rejiojet з Дюсельдорфу попросив доплатити за додаткову валізу. Валізу отриманих знань,досвіду і відчуттів.
а я думаю на що я в подорожах стільки грошей витрачаю?!

 в тому кабінеті,в той день 2016 ми говорили про конекшн не дивлячись на відстань і дистанцію. і знаєте, з дорогими для серця людьми це можливо. нестабільно,рідко і швидко. але завжди душевно і палко.

І хто б на кого не будував той план,чи світ,чи я... поки він є,я готова рухатися далі. бо не так важливо,коли сфітлофор червоний,якщо я запізнююсь десь на зустріч в європейській столиці.

італійські обійми

італійські обійми.

Шукайте лоу кости, купуйте путівки в турагенствах, плануйте подорожі самостійно, стирайте місці на скретч карті, та ви не знайдете одну ідеальну країну в якій було б все. Розпитую своїх одногрупників, які, як Раян Бінгем з фільму "Up in the Air", вже мають тисячі миль та по 50 країн за плечами, про те,де хотіли б жити. Вони губляться у відповідях та просто починають розповідати про гори Австрії,блакитні лагуни Мальти,мости Будапешту, краєвиди Сан-Маріно,неймовірний менталітет мексиканців, клуби США та їжу Італії. Але ніхто з цих людей, не назвав мені країну, яка була б мрією для постійного життя. Справа в тому, що хай навіть всі 193 будуть стерті на скретч мапі,ти не будеш до кінця знати де твоє постійне місце та ідеальне життя.
 Десь я захоплювалась системою транспорту, десь вловлювала аромат сакури,ще десь готова була переходити мости щовечора аби не забути ту атмосферу, піднімалася на найвищі точки, споглядала місто з Ратуш,каталася на велосипедах по маленьких вуличках,відігрівалася від холоду Північного моря(до якого брала купальник:D) і просто усвідомлювала. Як часто протягом дня ви ловите себе на думці, що свідомо проживаєте момент?
Моя заставка на телефоні, про яку ви читали раніше, допомогла мені прожити 4 дні в Італії так..... що досі донямкую їхні солодощі.Насправді ж, досі в снах я там.
Аеропорт Болонії. Нарешті ЕМОЦІЙНІ люди,які розмахують руками і кричать на все приміщення про щось так щиро,що я, не розуміючи, посміхаюсь їм у відповідь. Тут переконуюсь, що не завжди треба слова для розуміння.
Настюха закохала мене в це місто,країну, атмосферу і народ. Почекайте, найважливіший пункт забула - ЇЖУ. Хоч на цих фото тільки один піднос з фруктами,все було феєричніше,повірте:)
в Болонії була найсмачніша піца, яку я пробувала.(п.с.якщо у Відні вас запросять на Італійську піцу - не ведіться. я заплатила 13 євро за те, що далеко мене не вразило).

 ми обійшли Болонію з її знаменитими Porta,фонтаном "Нептун",собором святого Петра,Пьяцца Маджоре(головна площа),Падаючими вежами Torre degli Asinelli і Torre degli Garisenda,найстарішим університетом Європи,Базилікою Святого Стефана та феєричним парком. Це затишне місто,де всі пішохідні доріжки знаходяться під накриттям, де можна взяти 3 кульки морозива замість обіду:D моїм улюбленим сніданком там, став круасан з фісташками та капучино. тепер ходжу по Відню в пошуках чогось фісташкового.
Побувала на парах в цьому крутому універі, хоч там екаунтинг послухала(який мені здавати в червні).
Музичка, височезна розписана стеля, запах бекону і тостів з арахісовим маслом, сміх з усіх-усюд і не описати які позитивні і заряджені люди. завдяки Насті побувала на локальному дні народженні. де ми готували scrambled eggs, тому що для них ця страва була загадкою(ні ні ні,зовсім не через те, що це моя фірмова ЄДИНА страва іххі). Певний перезаряд.

 пройшли 666 арок на гору до монастиря,який виявився закритим. але існує повір'я, що якщо пройти весь цей шлях пішки, прощаються гріхи.
втілювали мої заповітні мрії:їздили до моря в місто Ріміні на березі Адріатичного моря, та підкорювали три вежі Сан-Маріно(республіка з 34 000 мешканців).
Вечеряли з тими,хто своєю енергією зарядив мене на подальші дні.і я готова була казати щодня про те, яка вдячна долі, що є людина,з якою я можу їсти по 3 круасани в день,замовляти по кілька кульок морозива,зізнаватися що не знаю, хто такий Martin Garrix,говорити про країну майбутнього,підніматися до закритого монастиря,прости перефоткати по сто разів і засинаючи дивитися Голос Країни. це все до теми про тих, хто робить подорож душевно теплою.
Це моя 6 країна за 3 з половиною місяці,11 місто і мільйонна ейфорія від подорожей.А я скажу, що ідеального не буває. ні людей, ні міст, ні країн. кожне зачіпає по своєму: людьми з блакитними очима, площами з падаючими вежами, замками з мозаїкою, пастою Болоньєзе чи домашнім вином.

 ми хочемо щораз кудись не тому, що шукаємо новий дім біля океану,смачної піци чи затишне місце для відпочинку під пальмами, а тому, що створюємо свою країну.
країну всередині нас.
і хай там як, а в кожній залишаємо щось своє і знаходимо нове.
цеглина за цеглиною. країна за країною. чекатиму від вас запрошення в вашу власну мрію. надіюсь, домовимося на безвіз.
моя - з болонськими фісташковими круасанами,краєвидами Сан-Маріно,мостами Будапешту,празькими вуличками,парками Братислави,вафлями з кавою на сніданок з Амстера і маркетом з Роттердама. треба людей з Мексики додати:)

9 планета сонячної системи.

  9 планета сонячної системи.
Вбиваю в Google maps: "Щастя". іду прокладеним шляхом,піднімаю голову, а наді мною космоліт. "коли цю станцію встигли перенести в космос?"- питаю я себе. і відразу розумію, що певне такі станції тільки там і є. пам'ятаю, як в метро оголосили: "обережно,двері зачиняються,наступна зупинка ENDLESS HAPPINESS", і я ледь встигла вибігти, опинившись біля WU.
таким було знайомство. зляканим, з очима,формою якоїсь з геометричних фігур,могутнім,заворожуючим, по-дитячому наївним і обнадіюючим. обіцянками створити стільки емоцій, щоб фото берегли їх свіжість. тепер щораз лякаюсь від того, наскільки звикають люди.чому їх перестає Вражати Вражаюче. створюю звичку дивуватися по новому/отримувати нові емоції від знайомих речей. з університетом і життям тут вдається.здається, що київ буде новим, етапом в удосконаленні цієї звички. але то потім. на серпень навіть календаря ще не маю.

-напиши об учебном процессе, а то по фоткам ты очень много путешествуешь и мало учишься.приходить смс одного дня від Полінки. я встигаю посміхнутися від того, як інстаграм створює імідж:D вже планую відписати про всі подорожі. аж тут наступна смс:"уверенна, что на самом деле все не так". error/// просто виявляється люди надто добре мене знають:)

як люди можуть жити/вести себе/вчитися за адресою персонального щастя?

я завжди була переконана, що результат залежить тільки від людини. і якщо ти вчишся, то хай то буде КНЕУ/КНУ/WU - ти отримаєш ту кількість знань, яку сам напрацюєш. тільки я сама знайшла black hole в своїх словах. "сам напрацюєш" виявилося тим, що відрізняє нашу освіту від освіти в Австрії. тут викладачі проводять світові вокршопи, мають власні компанії і свій leisure time присвячують студентам. в людей, які це роблять з власного бажання, а не через потребу грошей явно трохи інша мотивація.

коли ти сидиш на парі і знаєш, що після обіду 

Iris Kolliger буде вести семінар для HRM з Канади,Китаю,США, звідкись з'являється магічне бажання слухати весь 5тигодинний курс. так,пари тут тривають по 3-6 годин в середньому,зате закінчуються через два а то й півтора місяці. кожен може вибирати собі курси, які його цікавлять та створювати власний розклад.протягом 3 секуд реєстрації розбирають всі місця, тому люди приходять в університет ще вночі, що бути ближче до системи(працює як біржа,чим ближче - тим швидше).
Бібліотека - це мій рай, в якому можна спати, обідати на травичці або на лежаках в перервах між навчанням, вибирати місце біля панорамних вікон або в project rooms. чим ближче до іспитів, тим складніше знайти місце на 6 поверхах цього замку, тому часто я надаю перевагу стартувати зранку, щоб сидіти на улюбленому 5 поверсі з виглядом на парк.
мотивує те, що вчаться всі. за весь час тут я зустріла тільки два тусовщика, які ол дей найт були поза зоною. серед лідерів мотивація зростає і бажання встигнути все теж. студенти віком від 20 років і аж до бабусь та дідусів(навчання може бути як хоббі)
знаєте про тренд - провести весь день в бібілотеці або з'їздити по обміну в 5 країн протягом бакалаврату, отримати 1(найвища оцінка) з математики? а студенти wu встигають подорожувати Латинською Америкою, одночасно followити всі ці тренди і усміхатися в ліфті бібліотеки. такими я їх пам'ятатиму завжди - лідерами з щасливим серцем.
Про сам детальний процес навчання я розповім в іншому пості.Чекайте.

Відвертість цього тижня

•відпочивати працюючи. працювати відпочиваючи.

•роби більше,ніж від тебе очікують(тато Наталі).

Мої маркери дорослого життя:
•мої 13 рубашок зовсім непрактичний одяг. вдягала по 1 разу. праски ні в кого немає.
•готувати для мене стало чи не найбільшим випробуванням.
•можна міксувати різні кольори одягу при пранні,батьки просто не шарять/
•на серйозні конфлікти ідуть слабкі люди.
•все владнається,якщо ні, то спробуй владнати сам

Створіть свою локацію ЩАСТЯ в google maps.відтепер ця послуга доступна всім.

в гості на іншу планету.

в гості на іншу планету.

я любила його і думала,що це моя планета спокою.у нього завжди свій запах і мої вулиці щастя. Київ - це мій перший відкритий світ,який ні разу не підвів і не розчарував.ні людьми,ні заходом/сходом сонця,ні викликами,ні відтінками фіолетового,ні різноманіттям жувілендів:)
я очікувала завжди надто багато і він давав все.
до цього було декілька,після нього теж.
але Відень ніби знав ахілесову п'яту Києва. Немов вирішив позмагатися і завоювати мене заново.
він дає затишок. подає тоді,коли я і не очікую.24/7 і такими потоками,що я боюсь загубитися в цій бездонній гостинності.
але, дотримуючись своєї обіцянки про прийняття факту закінчення подорожі ...я стараюсь(правда.з усіх сил) встояти перед ним і не одурманитися цієї вічною чарівністю Відня.
а ще я люблю Рівне/Прагу/Будапешт/Гаагу.
А ви колись зраджували містам? бо цей список змушує мене сумніватися у своїй вірності.

інколи я думаю про те,що можна бути громадянином більше, ніж однієї держави,кохати більше міст,ніж є на мапі і бути вірним і відданим всім водночас.

pilot experiment розпочато. далі більше.далі краще.
На тому тижні я відкривала для себе Голандію.
Нідерланди просили передати,що ображені на тих,хто асоціює країну тільки з легальною травою і вулицею червоних ліхтарів. тому нам міста відкривалися з іншого боку.
 Нам позували для фото полісмени на конях, ми танцювали під виконання солістів на King`s day,пили голландське пиво біля

 величного замку, говорили з найсмішнішою в світі жіночкою(яка за 40 хв поділилася всім своїм життям),їли пачками морозимо біля концертного залу столиці,грали баскетбол в центрі Амстера,обкатали на великах всю Гаагу,понямкали полуничок з marketa Роттердаму на пляжі,викристали безкоштовну тріп на човні по каналах,стрибали на бумеранг біля Ратуші з незнайомцями,тримали меч Дартвейдера,спробували всі сири на тому ж славнозвісному маркеті. А ще ну дуже багато сміялися в поїздах,бігали в фонтані,їли тости з арахісовим маслом навпроти будинку мистецтв Амстердаму,говорили до ночі і освоювали нове.
 Кожен виніс щось нове.Бо як без змін в подорожах.
Я їхала в порваних джинсах і кофточці.з собою брала ще парочку шортів і футболок/2 пари сонцезахисних окулярів. було 9 градусів щодня і дощі. але мені було тепло. і справа не в вітрі 10 км/год, а в людях і тому,що mindfulness нарешті було моїм постійним станом.
будучи собою, ви несвідомо показуєте людям, як можна краще. щаслива, що в мене є друзі,які продовжують відривати для мене це.

 Те,що усвідомила за 24 години в автобусі:
•люди розуміють всі мої коментарі про них англійською, тому треба бути обережнішою:)
•люди люблять говорити про своє життя.але ви виносите з того більше,ніж якби говорили ви. тож слухайте!
•мрії так легко здійснювати,особливо, якщо це морозиво в центрі міста.
•маркети можуть бути місцем для підкріплення в дорогих містах.
•арахісова масло нарешті може замінити вівсянку на сніданок.але це не точно.
•погода таки може бути такою,як в прогнозі- поганою.

•тепло буває не тільки від одягу.
•інтернет завжди може роздати привітний місцевий житель(правда якщо з вас стікає ріками дощ,ви панікуєте і говорите про все,але тільки не про те,що вам треба)
•автобуси прибувають не завжди туди, куди треба
•кажіть, що думаєте - краще помилитися,ніж ніколи не дізнатися, як правильно.
•люди здатні переосмислювати.якщо хочуть.
Зраджують певне тільки людям.з містами такого не провернеш. вони відчувають. але кожне можна любити по-особливому і брати щораз щось нове.
зробила б паспорт ВСЕСВІТУ. прописалась би скрізь, де була. і жила б роками скрізь,де тільки заманеться.
як каже Аня Єгорова:" обниМАЙ", і нехай вам буде тепло не від одягу.

Это счастье,друг,я тебя поздравляю.

Это счастье,друг,я тебя поздравляю. 

        Я люблю говорити про щастя і те, де воно береться. Люблю з вікон автобуса Regiojet придумувати історії і долі для людей. Люблю вечорами виходити з кампуса і губитися серед готичних соборів(хто знає мої супер здібності навігації - зрозуміє).Люблю шукати 10 нових деталей в кожному дні. Люблю писати про те, чого мене навчив тиждень. Люблю складати to do lists. І якщо детальніше заглянути в кожне з цих "люблю",можна побачити людей, які привили мені ці звички. Я вигадую себе щодня, по-новому, і водночас складаюся з тих, хто на будь-якому етапі був зі мною. Чула про "обмежену кількість відносин з людьми". Але я за інше. За нових і нове в кожному дні. Чим більше цього усього,тим більше потоків натхнення,думок,дискусій і мотивації.
Erasmus - програма обміну. І тільки сьогодні я подумала про те, що навчання - це сота частина того, чим обмінюються студенти. Справа в переконаннях, досвіді і погляді на світ через призму "інших". І хай там що говорять про індивідуалізм і силу особистості, середовище є нашим грузом або повітряною кулею.             

Сакура біля мого дому цвіте вже тиждень,незмінно. Щоранку дивуюся і любуюся нею, як вперше. І в мене вже 10 різних фото, зроблених в різні дні.Що в цьому світі не так? Чому мені здається, що запам'ятати - означає сфотографувати. В мене досі не розвинулося почуття насиченості виглядом палацу/замку/краєвиду. Так цікаво щораз думати, що вловив назавжди момент, а коли приходиш в третє подивитися на палац Schonbrun,бачиш як вперше. Люди подорожують вже в 47 країну, а мені здається, що треба хоч рік пожити десь, щоб таки запам'ятати і відтворити в думкам ту красу. 

Ми стояли навпроти Karlskirche і говорили про те, що я люблю. Яна розповідала про Рим і десятки інших міст за її плечима. Далі я тільки пам'ятаю, як вже кожен ділиться досвідом про "усвідомленість" і посміхається,бо той момент ми таки не відпустили. 
Досвід цього тижня.

Ми не втрачаємо людей, ми беремо щось у них,даємо взамін і йдемо далі.Те, що здається простим до виконання, готові зробити щомиті, не роблячи ніколи.

У Відні фішка - жінки і чоловіки тримають на головах,плечах і інших частинах тіла балкони.

Люди тут садять цілі сади в себе на терасах на 2 поверсі та на дахах.
Тусовка на Дунаї - мій пункт плану на наступний тиждень.

Самодостатність - вершина всього.

Відстань не змінює відносин, якщо людина ваша.

Можна ділитися щастям з поштарями на велосипедах.

Побувати і насолодитися місцем - це не одне і теж.

Камамбер можна різати пласмаскою,яка лежить в упаковці.

Фото, де ви лежите на траві не вийде таким, як в рекламі.

Подумайте над тим, що хотіли б створити в собі, зберегти, відсікти та прийняти.Мої виклики в цьому плані:1.Створити звичку вставати о 6.2.Зберегти енергійність за будь-яких обставин. 3. Відсікти використання телефону на вулицях,коли стільки краси поруч. 4. Прийняти факт, що початок кожної подорожі означає і її кінець.

Хоча, як сказала мудра людина:"Кожен кінець має прекрасніший початок".

diagnosis: trips addicted

diagnosis: trips addicted.

     Ми планували.Правда планували:D За два тижні ішли з Надею і говорили,що було б добре поїхати до міста,яке нагадує дім. одного ранку я просто купила білет. а далі було переставляння карток, Надині пошуки білетів,збирання компанії і всі інші "12 кіл подорожі",які проходить кожен,хто збирається в тур з друзями.
     В автобусі я готувалася до quiz,яка мала бути в понеділок.Наступного моменту я вже сиджу і ділюся омріяними країнами з свого to do list з незнайомцем. хоча стоп,про що це я?за годину подорожі він встиг розповісти мені ледь не про все своє родове дерево і описати культури країн в яких він побував.люблю розмови з "знайомонезнайомими" людьми, такі завжди багатообіцяючі і щирі.  то певне не в менталітеті справа,а в тому,що "человеку нужен человек".

     Всі,хто подорожував зі мною,знають мій ретельний підхід до підбору місць та складання максимальноохоплюючих планів на один день. в цій поїздці - повірте на слово,я запитала всього одну подругу куди піти в Братиславі. далі я довірилась.місту, яке показало себе з усіх ракурсів та висот;компанії, яка всеодно мене привела в бар:) відступ///люди в Австрії не імпульсивні.парадоксально,але я зрозуміла це в Братиславі. не тому, що там вони інші,а тому,що я знову була на 100% собою. хай там як,але 10% мене,як виявилося, завжди складають емоції,незалежно від місця. і коли я бігла фотографуватись до фонтана,або стрибала в парку, чи слухала своє відлуння в палаці, я ловила себе на знайомих відчуттях. справа в тих, з ким можна бути собою.

  Братислава це місто,де все поруч і водночас на нашому крокомірі 15 км. Якщо хто туди їхатиме - беріть з собою. обіцяю не задушити обіймами.
- Наталь, хочу сюди ще раз.
- Приїдеш - в старості!
Такі плани,гайз,бо я закохуюсь в кожне місто,яке приїжджаю і обіцяю повернутися. собі.йому. кидаючи монетки в фонтани і вуличним музикантам.
Не знаю як ви,а якби вміла співати -  була б подорожуючим музикантом.
І з тими обіцянками повертаюся у Відень.як добре що йому, поки нічого обіцяти не треба♥

З to do in Bratislava:
Historical center, Bratislava castle, Michael‘s gate, Grassalkovich palace, Slavin.
Martin‘s cathedral, old town hall, Novy Most, Medical garden, Roland‘s Fountain

Висновки з подорожі і останнього тижня:
☺Користуйтесь автобусами regiojet(goeuoro,flixbus).
☺Фотографуйте в уяві моменти.
☺Подорожуйте з тими, з ким можна бути собою.
☺Пишіть ранками людям,моменти з якими цінуєте.
☺Проведіть челендж(хто хоче зі мною-пишіть) лягати спати о 9 годині.Ви автоматично вставатимете о 6! Обіцяю!через 3 дні ви станете щасливішим.
☺Якщо перехожі питають шлях - радьте тільки,якщо впевнені в словах.
☺Заварні крем-супи заливайте ТЕПЛОЮ водою,щоб не було комочків.
☺Витрачайте останні гроші на подорожі♥

всеохоплюючі 360°

 а можна більше градусів?

кажу це про охоплення місць і про пиво в Празі!хоча стоп,про що це я? варто випити останнього 0,5 тут, і відразу здається,що бачиш зовсім не на 180°,а твої очі стали максимально новим GoPro. напевне тому, частина фоток з Праги стерлася з нашого гоу про,бо воно вирішило,що ми бачимо достатньо.
 так і було. Прага здалася вічністю в якій за кожним рогом тебе чекає костел,замок або Ратуша. Місто з червоними дахами, історію яких я так і не зрозуміла, оглядовими майданчиками, та квітами мого улюбленого кольору. кажуть,в кожному місті ти береш щось з собою додому. люди купували упаковки з пивом Kozel, а я вдихала квітучий фіолет, і пакувала якнайщільніше в валізи пам'яті.
я звикла фотографувати очима. дітям кажуть рахувати овечок, щоб заснути солодкими, а роздивляюсь будиночки з червоним шифером в Празі і думаю,яка доля тих всіх людей.

 Всі будиночки розташовані так щільно, що туристи ледь встигають купити "трдлошницу",не утворивши натовпу. водночас там вільно.
певне всі люди,які їдуть в інше місто відпочити вважають його вільним.подалі від знайомих будинків,висоток та обов'язків. але свободу творимо ми,а не місто.
але хто сказав,що свобода в новому?я вже місяць ходжу однією і тією ж вулицею. вчора я помітила новий мурал. позавчора виявила,що наш гуртожиток має два виходи:D а ще на нашій вулиці є миле хаскі. але хто гарантує,що завтра я не знайду ще щось нове?! в цьому свобода. в цьому щастя.

Хтось сказав, що подорожувати - це як читати книгу. хто не відкриває для себе нових оазисів, той читає лише одну сторінку.
я перегорнула тільки кілька перших у вступі.
і вже чекаю кульмінації. бо те,що я прочитала спочатку - заворожує.
 Я обіцяла розповісти,де ми були і що варте часу,емоцій і пам'яті. Так ось,вартий кожен провулочок цих двох міст.


Користуйтесь на здоров'я.
↓↓↓

 https://docs.google.com/document/d/1nMQgXpUvisJgUIwFJaSV8v-qNeRQI79Ju0Srf4qhxpA/edit?usp=sharing



А поки ставлю собі заставку на телефон."Mindfulness.Be happy now".
І вчуся снідати вловлюючи смак нутелли з вівсянкою, іти вулицями,шукаючи нові мурали,писати блог,знаючи,що по ту сторону читають найдорожчі. І ще багато що варто навчитися робити вдумливо "ТУТ І ЗАРАЗ".
Не чекати наступних вихідних,або зустрічі з друзями за тиждень.бо це все "ілюзія прубуття",яку ми звикли переоцінювати.
ви забули,що рік тому ви так мріяли про те,де ви зараз?

мірило щастя♥

про все на світі.мій світ в одному місті.

Не знаю,як вимірюють рівень задоволеності життям в країнах.але мені здається, що все множать на усмішки. тут,в Будапешті, мені хочеться дивитися на людей,дізнаватися їхні долі і питати,який сніданок вони готували своїм дітям, або як їхні собаки виконували перші команди. я б рада запитати про їхні фото в найпотаємніших кишеньках гаманця, про те,де вони п'ють каву перед роботою і на що відкладають вже який місяць. мені так кортить дізнатися про країни-мрії людей з країни мрії.
безліч доданків я б множила на 100%. такий відсоток усмішок тут. в метро,парках,мостах і ліфтах.

Десь там за тим Парламентом блукала моя нездійснена dream. Ми пройшли 110 км по столітній бруківці,намагаючись її знайти за кожним поворотом,в кожному замку, в розписі кожної синагоги та парках неймовірних площ.

На рахунку 26 визначних пам'яток міста,4 вечірніх мости,оглядові майданчики та найзатишніший ruin pub. Все поруч і водночас на різних берегах. 

Щодня все було таким яскравим і особливим, що здавалося,навіщо ті фото та нотатки.Я вірила, що пам'ятатиму кожен окремий день до дрібниць. Але нейморівне,вражаюче,захоплююче,нове,екзотичне,немейнстрімне стає одним at the end of the day - ЩАСТЯМ. 

Історії про те, чи цікавий спікер виступає в Парламенті та їхні цигарки,вічна боротьба за трон,вигляд на місто з церкви Святого Базиліка-Штефана,традиційна кухня в Most bistro за :)цінами,"трндлошніца" на пасхальній площі та інше,що залишилося під куполом Будапешту. 

Як це коли здійснюються дитячі мрії? Спочатку розгубленість,бо те,чого ти так довго хотів ось тут,поруч,оточує тебе з усіх 360 градусів. Полегшення,що таки здіснюються.здійснюють.здійснюєш задумане.Порив до нового.Найбільш crazy і небанального.Бо колись ці вулички і нічні мости Будапешту мені теж здавалися не на жарт далекими і недосяжними.
Як каже мені моя мудра подруга,"воно таким і є,допоки ти його таким сприймаєш".

Дивуюсь щедрості і щирості людей тут,поринаю в сон,забувши про час,купаюся в джерелах при +2 і знаю,що це тільки початок. Початок моїх відкриттів і світу по той бік сприйняття,де без стереотипів та масок.
Якщо мене питають:"Як Будапешт?",я кілька хвилин думаю і не знаю що сказати. Розповідаю про власні враження та емоції,але не про нього. Залишу наші з ним секрети,розмови за кавою та моменти в найпотаємнішому місті. 

Будапешт ділиться,підморгує,морщиться від сміху,довіряє та віддає все,що має. Міста вміють віддаватися так само,як люди.Тільки не забувайте,що вони теж потребують вашого тепла та щирості.
До зустрічі на тому самому пішохідному мості о полудні. Множитимемо щастя міста на посмішки разом!